себе тримаю за руку

Вже рука не трима твою руку.

Тільки пальці хапають повітря.

Прийняла натщесерце розлуку

І ховаюся далі від світла.

В котрий раз запізнився годинник,

Розбиваючи час на хвилини.

Сірість з холодом днів осінніх

Так пасує мені віднині.

Наче в сні уповільнені рухи,

І думки наче теж поснули.

Краще буду вже тишу слухать,

Тільки б плачу мого не почули.

Ти із спогадів більш не приходиш.

Я втамовую біль щосили.

І розвиднюється погода

У моїй оселі немилій.

Не хапають вже пальці повітря,

Просинається мозок із коми.

І я скучила навіть за світлом,

Так набридла надумана втома.

Повертається смак до щастя.

Віднаходять суть втрачену речі.

Жаль, відмитись від тебе не вдасться,

Проклинаю наш перший вечір.

Я тримаю себе за руку

І кажу, що все буде краще.

Переживши одну розлуку,

Більше скривдить себе не дамся.